Саме таким є життєве кредо одного з найдосвідченіших депутатів районної ради – мешканця села Михайленкове Кардашівської громади Василя Ващенка, запис нашої розмови з яким ми пропонуємо увазі читачів нижче:

Довідка «Прапора перемоги». Ващенко Василь Андрійович, народився 5 вересня 1963 року в селі Ніцаха на той момент Охтирського, а нині Тростянецького району. Закінчив Маловисторопський сільськогосподарський технікум за фахом «зоотехнік» та Сумський сільгоспінститут (зооінженер). Пройшов службу в повітрянодесантних військах на Львівщині. У 1992 році перебував на стажуванні в Німеччині. В 1986-2003 роках працював головним зоотехніком у колективних господарствах та міжрайплемпідприємстві. Після цього змінив професію і до сьогодні трудиться в Охтирському управлінні експлуатації газового господарства.

Одружений. Дружина, Ірина Іванівна, є працівником культури. Син Ярослав викладає в одному з вишів Харкова і має ступінь кандидата технічних наук. Донька Дар’я – вчитель молодших класів в Охтирці. Серед захоплень депутата – читання та бджільництво.

 

- Ви є депутатом зі стажем. Але що Вас приваблює в цій діяльності? Адже ця робота не оплачується, між тим, вона доволі копітка…

- Я дійсно десятиліттями обирався до сільських рад за місцем проживання, а з 2006 року (тобто, вже третє скликання поспіль!) є депутатом Охтирської районної ради. Чому мене це цікавить? Бо, якщо відверто, всюди панує безлад, а хотілося б, аби був порядок!

- А в чому конкретно полягає згаданий Вами безлад?

- Тут справа навіть не в якихось одиничних прикладах, а в системі. Влада (приміром, на районному рівні) всіляко демонструє свою турботу про людей, на різноманітні програми виділяються значні кошти, після чого в районі по суті нічого не робиться, а гроші… все одно кудись діваються. Далі, кошти сільським радам чомусь виділяються вибірково і, як правило, й так далеко не найбіднішим громадам. Замість того, аби вкладати гроші у виробництво, закуповуються нові столи та тумбочки, причому кожен рік. Та й на рівні сільрад справи не кращі. У наш час можна залучати в сільську місцевість кошти завдяки участі в інвестиційних програмах тощо, але на практиці цим мало хто займається. Чому? Бо для участі у згаданих проектах потрібно докладати багато зусиль, а потім використання грошей будуть перевіряти контролюючі органи. Тож, хіба не простіше спокійно сидіти на своєму місці?!

- До речі, а як зараз справи у Михайленковому?

- За великим рахунком, усе необхідне там є: газ, водогін, Інтернет, ходить шкільний автобус. Що ще потрібне для села?! Викликає занепокоєння хіба що стан справ з медичним обслуговуванням селян…

- А що з ним не так?

- Я прекрасно розумію сільських медпрацівників: вони, як і всі ми, мають право на нормований робочий день та вихідні. Проте факт залишається фактом: наші селяни (особливо літні) часто змушені просити зробити їм укол сторонніх людей або викликати швидку допомогу з міста! Між тим, у тій же районній лікарні (де, між іншим, зарплати не вищі!) якось знаходять вихід із становища через позмінну роботу, чергування й таке інше. От і виникають думки: а навіщо виділяти на сільську медицину стільки грошей?!

- Ще одне запитання: як Ви ставитеся до об’єднання сільських громад?

- В цілому, позитивно, оскільки це виглядає просто вимушеним кроком як з демографічної, так і з економічної точки зору. Щодо демографії, то нагадаю: колись на Охтирщині мешкали 50 тисяч чоловік (і це не рахуючи районного центру!), а зараз їх за офіційними даними залишилося 25 тисяч. Насправді ж селян ще менше, бо мінімум десята їх частина фактично перебуває на заробітках. А звідси, самі розумієте, витікає й питання раціонального використання бюджетних коштів. Що ж до нашої Кардашівської громади, то, на мою думку, нам краще приєднатися до Охтирки!

Згадується, як після однієї з наших зустрічей Василь Андрійович сів… ні, не в дороге авто, а на велосипеда і швидко вирушив, вочевидь, по якихось невідкладних справах. І це теж у його стилі, бо, за словами сільського мешканця, «рух – це життя!».

 

Охтирська міськрайонна газета «Прапор Перемоги» 

від 06.10.2016 № 40